День 16 грудня 2017 р. став другим суботнім музейним днем для студентів першого курсу Інституту людини спеціальностей «Психологія», «Соціальна педагогіка» та «Соціальна робота» та для студентів третього курсу Історико-філософського факультету спеціальності «Історія». Ми відвідали три музеї разом із к.і.н., доцентом кафедри історії України, науковим керівником Студентського історичного гуртка «Енігма» Тарасенко О.О.
Музей видатних діячів української культури, який складається із трьох музеїв, був створений у 1987 р. на підставі того історичного факту, що наприкінці XIX - початку ХХ ст. спеціально оселилися у близькому сусідстві родини видатних українських митців Лесі Українки, Миколи Лисенка, Михайла Старицького і Панаса Саксаганського. Сучасники називали цей куточок Києва (квартал між вулицями Саксаганського та Жилянською) «Українським Парнасом».
Першим музеєм був Музей Михайла Старицького.
Музей видатного українського драматурга, поета, прозаїка, перекладача, громадського діяча, одного з засновників українського професійного театру – Михайла Петровича Старицького було відкрито у серпні 2002 року. У квартирі по вулиці Маріїнсько-Благовіщенській, 93 (тепер вул. Саксаганського) письменник з дружиною Софією Віталіївною, донькою Марією та сином Юрієм оселився 1901 р. і прожив три останні роки свого життя.
Експозиція складається з двох частин. Перша – меморіальна квартира письменника, у якій відтворено інтер’єри вітальні, кабінету Старицького, кімнати старшої доньки Марії, їдальні та створено виставку „Літературна і театральна діяльність М. Старицького”. Другу частину експозиції, „Продовження сімейних традицій”, присвячено життєвому та творчому шляху дітей і онуків письменника. Всі вони, вірні батьківському заповіту, зробили чималий внесок у розвиток національної культури. Експозицію розміщено у квартирі другої доньки письменника Людмили Михайлівни Старицької-Черняхівської. Основу фондової колекції музею становлять унікальні речі, що належали Старицькому та його родині, сімейні реліквії, рідкісні фото, документи, першодруки творів письменника. Їх разом з архівом родини передала музею онука Михайла Петровича – Ірина Іванівна Стешенко.
Другим музеєм був Музей Миколи Лисенка.
У будинку на Маріїнсько-Благовіщенській, 95 проминули вісімнадцять останніх років життя основоположника української класичної музики, славетного піаніста, хорового диригента, засновника національної мистецької освіти і видатного громадського діяча Миколи Віталійовича Лисенка.Тут написані основні його твори. Тут росли діти. Сюди торували стежку митці і громадські діячі, студентство і прості люди, знаходячи в особі господаря щирого друга, порадника, однодумця.
Меморіальний розділ експозиції відтворює передпокій, робочий кабінет митця, їдальню та вітальню. Збереглося багато речей і меблів з кабінету, і тому відповідність історичному інтер’єру тут надзвичайно висока. Навіть шпалери було виготовлено вручну за старими зразками, які знайшли на стінах під час реставрації будинку. У вітальні меморіальної квартири й сьогодні можна почути чарівні звуки Лисенкового роялю. У 10 залах музею зібрано документи та матеріали, що розповідають про життя, творчість і громадську діяльність Миколи Лисенка. Окремі розділи експозиції присвячені композиторській, театральній, виконавській, педагогічній та громадській діяльності видатного українського митця і громадянина.
Третім був Музей Лесі Українки.
Влітку 1899 р. Косачі зняли помешкання на першому поверсі у правому крилі будинку, що належав відставному інженер-капітану, дворянину М. С. Хитрово. Картуш з рельєфним зображенням його родинного герба і нині прикрашає фасад особняка. Відтоді ціле десятиліття життя родини Косачів було пов’язано з цією адресою Києва: Маріїнсько-Благовіщенська, 97. Стіни меморіального будинку бережуть пам’ять про славетну поетесу. Леся Українка часом лише листовно могла розділити з рідними свої думки і почуття. Невиліковна в ті часи недуга – туберкульоз змушувала її часто виїздити на лікування, а холодну пору року проводити в більш теплих краях. У Києві поетеса бувала наїздами, виняток становлять лише осінньо-зимові сезони 1899-1901 та 1905-1907 рр., проведені в місті. З роками хвороба прогресувала, і періоди перебування на київській землі ставали все коротшими…
Квартира Косачів на Маріїнсько-Благовіщенській складалася з передпокою і 5 кімнат. Тут завжди було людно: приходили друзі, знайомі, відвідувачі в справах видання журналів “Рідний край” і “Молода Україна”, редакція яких містилася в цьому ж помешканні, оскільки головним редактором цих часописів була мати поетеси Ольга Петрівна Косач ( літературний псевдонім – Олена Пчілка). Старші діти Косачів здобували освіту, працювали в різних містах і періодично, вже зі своїми сім’ями, приїздили побачитися з рідними. У вільних і невільних подорожуваннях родини Косачів-Драгоманових, непростих історичних обставинах втрачено чимало сімейних реліквій. Але ті речі, що збереглися, знайшли своє місце у відтвореній меморіальній квартирі. Інтер’єр доповнили оригінальні типологічні меблі та ужиткові предмети тієї епохи, які за описами подібні до меморіальних, а також речі, виготовлені за тогочасними зразками. Джерелом для наукової реконструкції та реставрації послужили архівні документи, фото, листи та спогади рідних та знайомих поетеси. І сьогодні відвідувачі музею можуть поринути в епоху столітньої давнини, відчути атмосферу, в якій мешкала родина Косачів. Сім залів літературної експозиції розповідають про життєвий і творчий шлях Лесі Українки, про родини Драгоманових і Косачів, коло друзів та однодумців поетеси. Майже повністю експозиція побудована на матеріалах ХІХ – початку ХХ ст.
Екскурсії, які ми почули у меморіальних музеях – помешканнях видатних українських діячів Лесі Українки, Миколи Лисенка, Михайла Старицького і Панаса Саксаганського, їхніх побут та речі, які ми побачили, вся атмосфера їхніх домівок ще раз переконують, що життя, діяльність та безцінна творча спадщина наших українських митців Лесі Українки, Миколи Лисенка, Михайла Старицького і Панаса Саксаганського – це золотий скарб української історії та культури та українського народу.
5, 12 та 14 грудня 2017 р. студенти другого курсу Інституту мистецтв спеціальності «музичне мистецтво» та «дизайн», а також Історико-філософського факультету спеціальності «історія та археологія» та Інституту журналістики спеціальності «видавнича справа» із к.і.н. доцентом кафедри історії України – Гуменюк О. А. відвідали Музей української діаспори. Дані екскурсії є частиною вивчення дисципліни «Історія української еміграції». Отримані на лекціях та семінарах знання про культуру українських емігрантських осередків у ХХ ст., студенти змогли закріпити під час відвідання музею.
Музей відкрито 1999 р. в приміщенні реставрованого старовинного маєтку на Печерску (вул. Московська 40 Б). Експозиція музею розповідає про життєвий шлях та творчість відомих представників української еміграції, які не тільки народились у Києві, але й здобули тут освіту, розпочали творчу діяльність та надихались історією та культурою рідного краю, живучи за кордоном.
В експозиційних залах демонструються рідкісні фотографії, документи, картини, особисті речі визначних представників України, які мешкали поза її межами. Тут експонуються полотна Людмили Морозової, Олекси Булавицького, художні роботи родини Кричевських, скульптури Петра Капшученка, окремий меморіальний зал присвячений балетмейстеру і танцівнику Сержу Лифарю.
День 9 грудня 2017 р. став суботнім музейним днем для студентів першого курсу Інституту людини спеціальностей «Психологія», «Соціальна педагогіка» та «Соціальна робота». Ми відвідали три музеї разом із к.і.н., доцентом кафедри історії України, науковим керівником Студентського історичного гуртка «Енігма» Тарасенко О.О. Нам дуже повезло із екскурсоводами, емоційними, цікавими, молодими та дуже натхненними своєю роботою.
Першим музеєм був Музей Івана Гончара, інтер’єр якого просто зачарував своєю гармонією, красою.
Національний центр народної культури «Музей Івана Гончара» — державний всеукраїнський спеціалізований науково-дослідний культурно-освітній заклад, розташований у місті Києві по вул. Лаврська, 19 (колишня канцелярія генерал-губернатора).
Музей був заснований 1993 року на базі приватної колекції Івана Гончара — художника, скульптора та громадського діяча. Свою колекцію Іван Гончар почав збирати наприкінці 1950-х років. З подорожей по Україні художник привозив предмети народного мистецтва, виготовлені в різний час, що відбивають розмаїття культурних традицій країни. За кілька десятиліть грандіозної й копіткої колекційної та народознавчої роботи, Гончар зібрав унікальну колекцію, що стала початком теперішнього Українському центру народної творчості ім. Івана Гончара. Колекція музею налічує понад 15 тисяч етнографічних та мистецьких одиниць, серед яких 2,7 тисяч зразків тканини (рушники, сорочки, верхній одяг, килими, взірці вишивок), близько 700 предметів кераміки (гончарний посуд, дитяча іграшка, кахлі), колекція писанок, дерев'яні різьблені речі, вироби з металу та скла, колекція народних музичних інструментів (кобзи, бандури, цимбали, сопілки, колісна ліра, цитра, коза, трембіти, флояра та інші).
Пріоритетною у колекції Музею є збірка українських народних картин, зокрема, славнозвісних «Козаків Мамаїв», а також ікон народного письма (500 одиниць). Окремими полотнами представлено професійне малярство. Також в Центрі зберігається особиста бібліотека I. М. Гончара, що нараховує 2 750 книг. Музей ставить на меті комплексне висвітлення української традиційної культури з огляду на її цілісність і самобутність, відродження національної свідомості, збереження і розвитку найкращих традицій українського народного мистецтва та увічнення пам'яті Івана Макаровича Гончара.
Другим музеєм був Національний музей українського народного декоративного мистецтва.
Один із найбільших художніх музеїв України розташований на території Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника у приміщенні колишніх митрополичих покоїв і прилеглої до них домової Благовіщенської церкви, які є пам'ятками архітектури XVIII - початку ХХ ст. Історія колекції починається у 1899 р., коли у Києві відкрився перший публічний музей при сприянні Київського товариства старожитностей і мистецтв - Київський міський музей старожитностей і мистецтв. У 1904 році заклад було перейменовано у Київський художньо-промисловий і науковий музей імені Імператора Миколи Олександровича. У 1954 році виокремлюється збірка народного і декоративного мистецтва і на правах філіалу розміщується у лаврських приміщеннях. У 1964 році філіал був перетворений на Державний музей українського народного декоративного мистецтва, а у 2010 році Музею було надано статус Національного.
Фундаторами збірки Музею були видатні вчені, сподвижники музейної справи: академік Микола Біляшівський (директор новоутвореного музею) та вчений-етнограф Данило Щербаківський (зав. етнографічного та історичного відділів). Ними було здійснено безліч експедицій по Україні, завдяки яким колекція народного мистецтва музею постійно зростала. Нині музейну збірку складають понад 78 тисяч творів традиційного народного та професійного декоративного мистецтва України від XV ст. до наших днів. Це різноманітні за матеріалом, формою, способом оздоблення і призначенням предмети. Раритетами музейної збірки є глиняні кахлі XV-XVIII ст., гаптовані золотими та срібними нитками предмети церковного шитва XVIII століття, гутне скло XV-XVIII ст., вироби провідних порцелянових і фаянсових підприємств України XVIII-XIX ст.
Музей володіє найбільшою в Україні збіркою творів народного художника України Марії Приймаченко, яка становить понад 500 казково-фантастичних композицій. Затишний світлий зал (галерею Благовіщенської церкви) присвячено творчості народного художника України Катерини Білокур. Ім'я цієї видатної української художниці, назавжди вписане в історію не лише українського, але й світового мистецтва. Представлені роботи охоплюють всі періоди творчості художниці. В експозиції музею, яка займає площу 1500 м², представлено такі види народного мистецтва України: килимарство, ткацтво, вибійка, вишивка, різьблення та розпис по дереву, художня обробка шкіри, рогу та металу, скло, кераміка, порцеляна і фаянс, писанкарство, декоративний розпис та іконопис.
Випускниця Київського університету імені Бориса Грінченка, історик Анна Ліщук була нашим екскурсоводом і просто зачаровувала нас своєю оповіддю.
Третім музеєм був Музей книги і друкарства України.
Музей розташований у давній архітектурній пам’ятці Києво-Печерської лаври - будинку монастирської друкарні, що діяла безперервно з початку ХVІІ ст. до початку XX ст. (понад 300 років). У Музеї зібрані унікальні скарби книжкової культури українського народу. Експозиція висвітлює історію вітчизняної книги і книжкової справи від часів Київської Русі і до наших днів. У двох виставкових залах Музею періодично демонструються художні, книжково-ілюстративні, фотовиставки, а також проводяться заходи, присвячені важливим подіям у культурному житті України і зарубіжжя. Колекція музею сформована на базі книжкового відділу Києво-Печерського історико-культурного заповідника і значно доповнена внаслідок пошукової роботи у книгосховищах Москви, Санкт-Петербурга, Києва, експедицій по Україні, подарунків відомих вчених-книгознавців (зокрема, Григорія Коляди - понад 700 одиниць), колекціонерів, видавництв, художників (оригінали книжкової і станкової графіки), а також закупок за державні та музейні кошти.
У музеї зібрані близько 56 тисяч експонатів, що висвітлюють історію вітчизняної книги і книжкової справи від часів Київської Русі і до наших днів: копії (факсиміле) рукописних книг XI-XV ст., копії перших друкованих кириличних книг, оригінали стародруків XVI-XVIII ст., раритети друкованої україніки XIX-XX ст., дерев'яні й мідні кліше граверів XVII-XVIII ст., окремі друкарські верстати XVIII-XIX ст., оригінали книжкової графіки XX ст. тощо. Експонуються стародруки відомих церковних і культурно-освітніх діячів XVII-XIX ст., таких як Петро Могила, Інокентій Гізель, Іоаникій Галятовський, Йосип Тризна, Лазар Баранович, Туптало (Дмитро Ростовський), Євгеній (Болховитинов). Висвітлено визначну роль Києво-Печерської, Львівської, Острозької, Унівської, Чернігівської друкарень в історії друкарства України, в справі піднесення духовного, культурного і освітнього рівня народу, його національної самосвідомості.
Нас усіх просто зачарував історик, екскурсовод Сергій Дячук, який провів дуже цікаву й неординарну екскурсію на одному подиху.
З 1 по 8 грудня в Київському Університеті імені Бориса Грінченка проходила традиційна Грінченківська декада. Історико-філософський факультет долучилився до масштабного святкування, а саме: заходах в рамках відкриття декади (Студентський Парламент Університету), урочистостях з нагоди святкування 154-ї річниці від дня народження нашого ідейного лідера Бориса Грінченка, серії майстер-класів і воркшопів до Дня Університету, виставці творчих робіт співробітників та студентів Університету, покладанні квітів до пам’ятника Борису Дмитровичу, п’ятому ювілейному конкурсі «Словник Бориса Грінченка та сучасність», ІV загальноуніверситетському турнірі з шахів «Королівський карась».
Історико-філософський факультет організував та провів такі заходи та майстер класи: Критичне мислення: сутність, структура, методи формування(тренінг); вивчення грецького алфавіту та майстер клас з новогрецької мови; середньовічні одяг, обладунки та зброя; виготовлення реплік статуеток трипільської культури; робота зі знаряддями та зброєю з кремню; круглий стіл на тему: «Втрачене покоління: криза свідомості європейців після закінчення Великої війни»; круглий стіл на тему: «Постать Б.Д.Грінченка в медіа просторі», перегляд документального фільму студентами І курсу (авторство «АстудіЯ» Київського університету імені Бориса Грінченка «інший…инший Грінченко»), круглий стіл на тему: «Освіта в Києві Грінченківської доби», круглий стіл на тему: «Можливості археологічного пошуку Батьківщини Б.Д.Грінченка».
6 грудня 2017 р., студенти історики 4 курсу Історико-філософського факультету разом із к.і.н., доцентом кафедри історії України, науковим керівником Студентського історичного гуртка «Енігма», Тарасенко О.О., провели щорічний круглий стіл на тему: «Історики української діаспори».
У своїх цікавих доповідях студенти Яна Ціломудра, Сергій Толочко, Олег Гальчук, Анна Семеха, Оксана Болдар, Валентина Глушенко, Антон Нідікта, Анна Яворська, Марина Мудрак, Ірина Захарчук, Андрій Гончарук, Даніїл Ситник, Єлизавета Мазохіна, Вікторія Стецик розповіли про істориків української діаспори Дмитра Антоновича, Омеляна Пріцака, Дмитра Дорошенка, Бориса Крупницького, Любомира Винара, Наталю Полонську-Василенко, Аркадія Жуковського, Ореста Субтельного, Василя Кучабського, Павла Магочія.
5 грудня 2017 року під керівництвом канд.філос.наук, доцента кафедри філософії Бондар Т.І. відбулася зустріч членів студентського наукового гуртка «Ключ до істини» з учнями гімназії «Пріорітет». Тема зустрічі – «Світ очима філософа». Студенти першого та другого курсів спеціальності «Філософія» Глущенко Андрій, Ніношвілі Ніна, Пахар Наталія та Курганов Єгор виступили з науково-популярними доповідями про сутність філософії, її роль в житті окремої особистості та суспільства в цілому, про особливості давньогрецької філософії, уявлення давніх греків про світ, його пізнання та роль людини у ньому. Особливий інтерес у школярів викликали доповіді «Софісти та софістика» і «Софістика в інформаційних війнах». Учні гімназії слухали з неприхованим інтересом, задавали запитання, висловлювали власні думки. На завершення зустрічі студенти-магістранти Безпрозванна Тетяна та Іванова Олександра, що брали активну участь у її підготовці та проведенні, розповіли учням гімназії про особливості навчання на спеціальності «Філософія» та перспективи подальшої професійної діяльності її випускників.
Студенти І курсу історико-філософського факультету в рамках Грінченківської декади переглянули документальний фільм (авторство «АстудіЯ» Київського університету імені Бориса Грінченка) «інший…інший Грінченко»
