10 січня 2018 р., студенти історики 4 курсу Історико-філософського факультету разом із к.і.н., доцентом кафедри історії України, науковим керівником Студентського історичного гуртка «Енігма», Тарасенко О.О., провели щорічний круглий стіл на тему: «Історики української історіографії».
Про життєвий шлях та наукову спадщину Василя Капніста, Василя Ломиковського, Олександра Рігельмана, Степана Лукомського, Максима Берлинського, Івана Котляревського, Миколи Костомарова, Пантелеймона Куліша, Володимира Антоновича, Василя Ляскоронського, Михайла Грушевського, Дмитра Багалія, Федора Вовка, Івана Крип’якевича, Олександри Єфіменко, Дмитра Дорошенка, Степана Томашівського, Наталії Полонської-Василенко, Омеляна Пріцака, Василя Біднова, Романа Шпорлюка, Дмитра Штогрина, Ярослава Дашкевича, Павла Магочія, Тараса Чухліба у своїх цікавих доповідях розповіли студенти Болдар Оксана, Гончарук Андрій, Захарчук Ірина, Непомняща Вікторія, Савчук Вікторія, Семеха Анна, Ситник Данііл, Ткаченко Анна, Ціломудра Яна, Яворська Анна, Глушенко Валентина, Коханевич Віталій, Мудрак Марина, Стецик Вікторія, Толочко Сергій.
День 23 грудня 2017 р. став третім суботнім музейним днем для студентів першого курсу Інституту людини спеціальностей «Психологія» та для студентів третього курсу Історико-філософського факультету спеціальності «Історія». Ми відвідали Національний художній музей України разом із к.і.н., доцентом кафедри історії України, науковим керівником Студентського історичного гуртка «Енігма» Тарасенко О.О.
Національний художній музей – музей образотворчого мистецтва в Україні, в Києві. Розташований на вулиці Михайла Грушевського, 6. Один із найбільших і найстаріших в країні. Заснований 1 серпня 1899 р. за часів Російської імперії, на кошти російського уряду та української родини Терещенків. Будівля музею спроектована архітектором Владиславом Городецьким. Музейна колекція створена на основі пожертв Богдана Ханенко, Терещенків, Вікентія Хвойки, Миколи Біляшівського та ін. Відкритий 30 грудня 1904 р. Станом на початок ХХІ ст. музейні фонди нараховують близько 40 тисяч експонатів. Має унікальну колекцію творів українського живопису, скульптури та іконопису від XII–ХХ ст.
Розташований у будівлі, яку створив у 1899 р. архітектор Городецький Владислав Владиславович цілеспрямовано для першого в Києві Міського музею. Але це була переробка проекта талановитого московського архітектора Петра Бойцова, якому уряд не дав ліцензію на практичне будівництво (П. Бойцов багато працював приватним архітектором для багатіїв, а в творчому доробку митця - також проект першої споруди Музею красних мистецтв для Москви, який вибудував Роман Клейн). Споруда витримана у неокласичному стилі (зараз будівля потребує документів на статус пам'ятки архітектури України). Скульптурними оформленням головного фасаду займався Еліо Саль. На будівництво було витрачено 249 тис. карбованців, з яких лише 100 тис. дав уряд і 100 тис. – родина меценатів Терещенків.
Великі заслуги в розвитку закладу належали Богдану та Варварі Ханенкам, Терещенкам, В. Хвойці, М. Біляшівському, Д. Щербаківському, Ф. Ернсту та іншим. Особливо значний внесок в колекцію музею зробив Богдан Ханенко, який подарував свою археологічну колекцію з 3145 предметів, оцінювану в 70 тис. крб (більше половини вартості всіх експонатів музею на час його відкриття).
Роботу з організації й спорудження музею здійснило створене 1897 р. на основі Товариства заохочення мистецтв Київське товариство старожитностей і мистецтв, яке мало на меті «збирання пам'яток в інтересах науки, а також для розвитку естетичного смаку і художньої освіти». 1 серпня 1899 р. у 5 залах 1-го поверху музею відкрили археологічну виставку історичних знахідок Вікентія Хвойки з нагоди XI Всеросійського археологічного з'їзду, що відбувався в Києві. Цей день прийнято вважати датою заснування музею.
Офіційне відкриття й освячення відбулося 23 грудня 1904 р. Тоді музей одержав назву Київський художньо-промисловий і науковий музей імператора Миколи Олександровича. Одночасно вживалися неофіційні назви Музей старожитностей і мистецтв і Київський міський музей. Фактично він став першим загальнодоступним музеєм міста Києва.
Фонди Національного художнього музею України на сьогодні налічують близько 40 000 експонатів, серед яких – шедеври українського та закордонного живопису, скульптури та графіки від часів Київської Русі до сьогодення.
У музеї є одна з найкращих в Україні збірка іконопису, давньої поліхромної скульптури, козацьких портретів XVIII ст., колекція народних картин «Козак Мамай». Також представлені класичні твори живопису XIX ст., український авангард та мистецтво тоталітарної доби, новітні течії живопису межі XX-XXI ст., зібрання графіки від стародруків до сучасності.
Ми мали прекрасну можливість послухати змістовну екскурсію і помилуватися унікальною колекцією творів українського живопису, скульптури та іконопису XII–ХХІ ст., відвідавши зали першого та другого поверху Національного художнього музею України.
20 грудня 2017 р., студенти історики 4 курсу Історико-філософського факультету разом із к.і.н., доцентом кафедри історії України, науковим керівником Студентського історичного гуртка «Енігма», Тарасенко О.О., провели щорічний круглий стіл на тему: «Наукові напрямки та школи в українській історіографії».
У своїх цікавих доповідях студенти Сергій Толочко, Артем Белянін, Андрій Гончарук, Ірина Захарчук, Марина Мудрак, Анна Семеха, Валентина Глушенко, Оксана Болдар, Віталій Коханевич, Антон Надікта, Валентина Глушенко, Яна Ціломудра, Вікторія Стецик розповіли про народницький напрямок в українській історіографії та його творця Миколу Костомарова; про представників школи істориків-документалістів професора Антоновича – Дмитра Багалія, Никандра Молчановського; про представників Львівської школи Михайла Грушевського – Мирона Кордубу, Степана Рудницького, Івана Крип’якевича; про державницький напрямок в українській історіографії та про його представників – Стефана Томашівського, Івана Джиджору, Василя Кучабського, приділивши особливу увагу аналізу наукової спадщини названих вчених.
19 грудня 2017 року у групі ІСб-2-17.4.0д відбулося відкрите заняття з англійської мови доцента кафедри англійської мови Солдатової Лесі Петрівни. Тема заняття була присвячена традиціям святкування Різдва в різних країнах світу. Студенти прийняли активну участь в занятті, виявили зацікавленість та продемонстрували власні знання з теми обговорення.
День 16 грудня 2017 р. став другим суботнім музейним днем для студентів першого курсу Інституту людини спеціальностей «Психологія», «Соціальна педагогіка» та «Соціальна робота» та для студентів третього курсу Історико-філософського факультету спеціальності «Історія». Ми відвідали три музеї разом із к.і.н., доцентом кафедри історії України, науковим керівником Студентського історичного гуртка «Енігма» Тарасенко О.О.
Музей видатних діячів української культури, який складається із трьох музеїв, був створений у 1987 р. на підставі того історичного факту, що наприкінці XIX - початку ХХ ст. спеціально оселилися у близькому сусідстві родини видатних українських митців Лесі Українки, Миколи Лисенка, Михайла Старицького і Панаса Саксаганського. Сучасники називали цей куточок Києва (квартал між вулицями Саксаганського та Жилянською) «Українським Парнасом».
Першим музеєм був Музей Михайла Старицького.
Музей видатного українського драматурга, поета, прозаїка, перекладача, громадського діяча, одного з засновників українського професійного театру – Михайла Петровича Старицького було відкрито у серпні 2002 року. У квартирі по вулиці Маріїнсько-Благовіщенській, 93 (тепер вул. Саксаганського) письменник з дружиною Софією Віталіївною, донькою Марією та сином Юрієм оселився 1901 р. і прожив три останні роки свого життя.
Експозиція складається з двох частин. Перша – меморіальна квартира письменника, у якій відтворено інтер’єри вітальні, кабінету Старицького, кімнати старшої доньки Марії, їдальні та створено виставку „Літературна і театральна діяльність М. Старицького”. Другу частину експозиції, „Продовження сімейних традицій”, присвячено життєвому та творчому шляху дітей і онуків письменника. Всі вони, вірні батьківському заповіту, зробили чималий внесок у розвиток національної культури. Експозицію розміщено у квартирі другої доньки письменника Людмили Михайлівни Старицької-Черняхівської. Основу фондової колекції музею становлять унікальні речі, що належали Старицькому та його родині, сімейні реліквії, рідкісні фото, документи, першодруки творів письменника. Їх разом з архівом родини передала музею онука Михайла Петровича – Ірина Іванівна Стешенко.
Другим музеєм був Музей Миколи Лисенка.
У будинку на Маріїнсько-Благовіщенській, 95 проминули вісімнадцять останніх років життя основоположника української класичної музики, славетного піаніста, хорового диригента, засновника національної мистецької освіти і видатного громадського діяча Миколи Віталійовича Лисенка.Тут написані основні його твори. Тут росли діти. Сюди торували стежку митці і громадські діячі, студентство і прості люди, знаходячи в особі господаря щирого друга, порадника, однодумця.
Меморіальний розділ експозиції відтворює передпокій, робочий кабінет митця, їдальню та вітальню. Збереглося багато речей і меблів з кабінету, і тому відповідність історичному інтер’єру тут надзвичайно висока. Навіть шпалери було виготовлено вручну за старими зразками, які знайшли на стінах під час реставрації будинку. У вітальні меморіальної квартири й сьогодні можна почути чарівні звуки Лисенкового роялю. У 10 залах музею зібрано документи та матеріали, що розповідають про життя, творчість і громадську діяльність Миколи Лисенка. Окремі розділи експозиції присвячені композиторській, театральній, виконавській, педагогічній та громадській діяльності видатного українського митця і громадянина.
Третім був Музей Лесі Українки.
Влітку 1899 р. Косачі зняли помешкання на першому поверсі у правому крилі будинку, що належав відставному інженер-капітану, дворянину М. С. Хитрово. Картуш з рельєфним зображенням його родинного герба і нині прикрашає фасад особняка. Відтоді ціле десятиліття життя родини Косачів було пов’язано з цією адресою Києва: Маріїнсько-Благовіщенська, 97. Стіни меморіального будинку бережуть пам’ять про славетну поетесу. Леся Українка часом лише листовно могла розділити з рідними свої думки і почуття. Невиліковна в ті часи недуга – туберкульоз змушувала її часто виїздити на лікування, а холодну пору року проводити в більш теплих краях. У Києві поетеса бувала наїздами, виняток становлять лише осінньо-зимові сезони 1899-1901 та 1905-1907 рр., проведені в місті. З роками хвороба прогресувала, і періоди перебування на київській землі ставали все коротшими…
Квартира Косачів на Маріїнсько-Благовіщенській складалася з передпокою і 5 кімнат. Тут завжди було людно: приходили друзі, знайомі, відвідувачі в справах видання журналів “Рідний край” і “Молода Україна”, редакція яких містилася в цьому ж помешканні, оскільки головним редактором цих часописів була мати поетеси Ольга Петрівна Косач ( літературний псевдонім – Олена Пчілка). Старші діти Косачів здобували освіту, працювали в різних містах і періодично, вже зі своїми сім’ями, приїздили побачитися з рідними. У вільних і невільних подорожуваннях родини Косачів-Драгоманових, непростих історичних обставинах втрачено чимало сімейних реліквій. Але ті речі, що збереглися, знайшли своє місце у відтвореній меморіальній квартирі. Інтер’єр доповнили оригінальні типологічні меблі та ужиткові предмети тієї епохи, які за описами подібні до меморіальних, а також речі, виготовлені за тогочасними зразками. Джерелом для наукової реконструкції та реставрації послужили архівні документи, фото, листи та спогади рідних та знайомих поетеси. І сьогодні відвідувачі музею можуть поринути в епоху столітньої давнини, відчути атмосферу, в якій мешкала родина Косачів. Сім залів літературної експозиції розповідають про життєвий і творчий шлях Лесі Українки, про родини Драгоманових і Косачів, коло друзів та однодумців поетеси. Майже повністю експозиція побудована на матеріалах ХІХ – початку ХХ ст.
Екскурсії, які ми почули у меморіальних музеях – помешканнях видатних українських діячів Лесі Українки, Миколи Лисенка, Михайла Старицького і Панаса Саксаганського, їхніх побут та речі, які ми побачили, вся атмосфера їхніх домівок ще раз переконують, що життя, діяльність та безцінна творча спадщина наших українських митців Лесі Українки, Миколи Лисенка, Михайла Старицького і Панаса Саксаганського – це золотий скарб української історії та культури та українського народу.
5, 12 та 14 грудня 2017 р. студенти другого курсу Інституту мистецтв спеціальності «музичне мистецтво» та «дизайн», а також Історико-філософського факультету спеціальності «історія та археологія» та Інституту журналістики спеціальності «видавнича справа» із к.і.н. доцентом кафедри історії України – Гуменюк О. А. відвідали Музей української діаспори. Дані екскурсії є частиною вивчення дисципліни «Історія української еміграції». Отримані на лекціях та семінарах знання про культуру українських емігрантських осередків у ХХ ст., студенти змогли закріпити під час відвідання музею.
Музей відкрито 1999 р. в приміщенні реставрованого старовинного маєтку на Печерску (вул. Московська 40 Б). Експозиція музею розповідає про життєвий шлях та творчість відомих представників української еміграції, які не тільки народились у Києві, але й здобули тут освіту, розпочали творчу діяльність та надихались історією та культурою рідного краю, живучи за кордоном.
В експозиційних залах демонструються рідкісні фотографії, документи, картини, особисті речі визначних представників України, які мешкали поза її межами. Тут експонуються полотна Людмили Морозової, Олекси Булавицького, художні роботи родини Кричевських, скульптури Петра Капшученка, окремий меморіальний зал присвячений балетмейстеру і танцівнику Сержу Лифарю.
День 9 грудня 2017 р. став суботнім музейним днем для студентів першого курсу Інституту людини спеціальностей «Психологія», «Соціальна педагогіка» та «Соціальна робота». Ми відвідали три музеї разом із к.і.н., доцентом кафедри історії України, науковим керівником Студентського історичного гуртка «Енігма» Тарасенко О.О. Нам дуже повезло із екскурсоводами, емоційними, цікавими, молодими та дуже натхненними своєю роботою.
Першим музеєм був Музей Івана Гончара, інтер’єр якого просто зачарував своєю гармонією, красою.
Національний центр народної культури «Музей Івана Гончара» — державний всеукраїнський спеціалізований науково-дослідний культурно-освітній заклад, розташований у місті Києві по вул. Лаврська, 19 (колишня канцелярія генерал-губернатора).
Музей був заснований 1993 року на базі приватної колекції Івана Гончара — художника, скульптора та громадського діяча. Свою колекцію Іван Гончар почав збирати наприкінці 1950-х років. З подорожей по Україні художник привозив предмети народного мистецтва, виготовлені в різний час, що відбивають розмаїття культурних традицій країни. За кілька десятиліть грандіозної й копіткої колекційної та народознавчої роботи, Гончар зібрав унікальну колекцію, що стала початком теперішнього Українському центру народної творчості ім. Івана Гончара. Колекція музею налічує понад 15 тисяч етнографічних та мистецьких одиниць, серед яких 2,7 тисяч зразків тканини (рушники, сорочки, верхній одяг, килими, взірці вишивок), близько 700 предметів кераміки (гончарний посуд, дитяча іграшка, кахлі), колекція писанок, дерев'яні різьблені речі, вироби з металу та скла, колекція народних музичних інструментів (кобзи, бандури, цимбали, сопілки, колісна ліра, цитра, коза, трембіти, флояра та інші).
Пріоритетною у колекції Музею є збірка українських народних картин, зокрема, славнозвісних «Козаків Мамаїв», а також ікон народного письма (500 одиниць). Окремими полотнами представлено професійне малярство. Також в Центрі зберігається особиста бібліотека I. М. Гончара, що нараховує 2 750 книг. Музей ставить на меті комплексне висвітлення української традиційної культури з огляду на її цілісність і самобутність, відродження національної свідомості, збереження і розвитку найкращих традицій українського народного мистецтва та увічнення пам'яті Івана Макаровича Гончара.
Другим музеєм був Національний музей українського народного декоративного мистецтва.
Один із найбільших художніх музеїв України розташований на території Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника у приміщенні колишніх митрополичих покоїв і прилеглої до них домової Благовіщенської церкви, які є пам'ятками архітектури XVIII - початку ХХ ст. Історія колекції починається у 1899 р., коли у Києві відкрився перший публічний музей при сприянні Київського товариства старожитностей і мистецтв - Київський міський музей старожитностей і мистецтв. У 1904 році заклад було перейменовано у Київський художньо-промисловий і науковий музей імені Імператора Миколи Олександровича. У 1954 році виокремлюється збірка народного і декоративного мистецтва і на правах філіалу розміщується у лаврських приміщеннях. У 1964 році філіал був перетворений на Державний музей українського народного декоративного мистецтва, а у 2010 році Музею було надано статус Національного.
Фундаторами збірки Музею були видатні вчені, сподвижники музейної справи: академік Микола Біляшівський (директор новоутвореного музею) та вчений-етнограф Данило Щербаківський (зав. етнографічного та історичного відділів). Ними було здійснено безліч експедицій по Україні, завдяки яким колекція народного мистецтва музею постійно зростала. Нині музейну збірку складають понад 78 тисяч творів традиційного народного та професійного декоративного мистецтва України від XV ст. до наших днів. Це різноманітні за матеріалом, формою, способом оздоблення і призначенням предмети. Раритетами музейної збірки є глиняні кахлі XV-XVIII ст., гаптовані золотими та срібними нитками предмети церковного шитва XVIII століття, гутне скло XV-XVIII ст., вироби провідних порцелянових і фаянсових підприємств України XVIII-XIX ст.
Музей володіє найбільшою в Україні збіркою творів народного художника України Марії Приймаченко, яка становить понад 500 казково-фантастичних композицій. Затишний світлий зал (галерею Благовіщенської церкви) присвячено творчості народного художника України Катерини Білокур. Ім'я цієї видатної української художниці, назавжди вписане в історію не лише українського, але й світового мистецтва. Представлені роботи охоплюють всі періоди творчості художниці. В експозиції музею, яка займає площу 1500 м², представлено такі види народного мистецтва України: килимарство, ткацтво, вибійка, вишивка, різьблення та розпис по дереву, художня обробка шкіри, рогу та металу, скло, кераміка, порцеляна і фаянс, писанкарство, декоративний розпис та іконопис.
Випускниця Київського університету імені Бориса Грінченка, історик Анна Ліщук була нашим екскурсоводом і просто зачаровувала нас своєю оповіддю.
Третім музеєм був Музей книги і друкарства України.
Музей розташований у давній архітектурній пам’ятці Києво-Печерської лаври - будинку монастирської друкарні, що діяла безперервно з початку ХVІІ ст. до початку XX ст. (понад 300 років). У Музеї зібрані унікальні скарби книжкової культури українського народу. Експозиція висвітлює історію вітчизняної книги і книжкової справи від часів Київської Русі і до наших днів. У двох виставкових залах Музею періодично демонструються художні, книжково-ілюстративні, фотовиставки, а також проводяться заходи, присвячені важливим подіям у культурному житті України і зарубіжжя. Колекція музею сформована на базі книжкового відділу Києво-Печерського історико-культурного заповідника і значно доповнена внаслідок пошукової роботи у книгосховищах Москви, Санкт-Петербурга, Києва, експедицій по Україні, подарунків відомих вчених-книгознавців (зокрема, Григорія Коляди - понад 700 одиниць), колекціонерів, видавництв, художників (оригінали книжкової і станкової графіки), а також закупок за державні та музейні кошти.
У музеї зібрані близько 56 тисяч експонатів, що висвітлюють історію вітчизняної книги і книжкової справи від часів Київської Русі і до наших днів: копії (факсиміле) рукописних книг XI-XV ст., копії перших друкованих кириличних книг, оригінали стародруків XVI-XVIII ст., раритети друкованої україніки XIX-XX ст., дерев'яні й мідні кліше граверів XVII-XVIII ст., окремі друкарські верстати XVIII-XIX ст., оригінали книжкової графіки XX ст. тощо. Експонуються стародруки відомих церковних і культурно-освітніх діячів XVII-XIX ст., таких як Петро Могила, Інокентій Гізель, Іоаникій Галятовський, Йосип Тризна, Лазар Баранович, Туптало (Дмитро Ростовський), Євгеній (Болховитинов). Висвітлено визначну роль Києво-Печерської, Львівської, Острозької, Унівської, Чернігівської друкарень в історії друкарства України, в справі піднесення духовного, культурного і освітнього рівня народу, його національної самосвідомості.
Нас усіх просто зачарував історик, екскурсовод Сергій Дячук, який провів дуже цікаву й неординарну екскурсію на одному подиху.
