У цифрову епоху саме зображення, а не текст, стає головною рушійною силою наших рішень. Але як еволюціонував цей інструмент впливу за останні 100 років?

     На лекції Олександра Маєвського (Інститут історії України НАН України) ми розібрали еволюцію візуальної пропаганди: від ХІХ століття до високотехнологічних рекрутингових кампаній ЗСУ.

     Що обговорювали:

Минуле і сьогодення візуальної культури.

«Візуальний поворот». Дізналися, як гуманітарні науки перейшли до сприйняття візуальної реальності як тексту, що потребує «прочитання» та інтерпретації. Говорили про методологію Джилліан Роуз та як зображення формує впізнаваність, довіру та емоцію.

Від мистецтва до пропаганди. Простежили шлях від афіш «Мулен Руж» Тулуз-Лотрека до народження жанру політичного плаката. Розглянули класичні прийоми мобілізації: від британського «Lord Kitchener Wants You» (1914) та американського дядька Сема до радянських та нацистських агіток.

Війна образів у сучасній Україні. Лектор продемонстрував, як трансформувався український візуальний простір:

• Від політичних білбордів мирного часу до «народної творчості» перших днів вторгнення («Русский солдат, остановись!»).

• Як стікери та меми стали новим рівнем маркетингової екосистеми.

• Феномен сучасної військової айдентики: професійні рекрутингові кампанії 3-ї ОШБр, бригади «Хартія» та платформи Lobby X, які змінюють уявлення про військовий плакат.

     Сьогодні зображення виконує не лише комунікативну, а й ідентифікаційну функцію — воно формує «своїх» і маркує «чужих».

Дякуємо Олександру Маєвському за глибокий аналіз того, як візуальне стає політичним!