Україно-польський конфлікт: стихійне явище чи зрежисована провокація?
Центр цифрових досліджень: Станіслав Домбик
Світова система міжнародних відносин подолала чимало історичних викликів для того, щоб встановити той світовий порядок, що ми маємо на нинішньому етапі. Сучасний світ геополітики ґрунтується на економічній, політичній, соціальній та культурній взаємодопомозі між її учасниками. Скажімо, в Статуті ООН чітко зазначено, що метою організації є підтримка міжнародного миру та безпеки, придушення будь-якої агресії, вирішення актуальних питань мирним шляхом, розвиток дружніх відносин між націями та заохочення міжнародного співробітництва. Проте, часто політична реальність засвідчує, що у відносинах між державами немає постійної дружби, чи ворожнечі, натомість є актуальні національні інтереси. Україно-польський конфлікт – лише одна зі складових цієї складної геополітичної мозаїки, де кожна сторона протистоїть іншій у зусиллях захистити свої національні інтереси, позиції в світі та суверенітет. Зерновий конфлікт з Польщею яскраво це демонструє. Отже розглянемо конфлікт детальніше: починаючи з непростої історії українсько-польських відносин, закінчуючи забороною Болгарії, Угорщини, Польщі, Румунії і Словаччини на імпорт українського зерна та безпосередньо конфліктом на польському кордоні.
Розвиток міжнародного співробітництва
Пригадуючи історію України, можна відстежити велику кількість конфліктів та війн з Річчю Посполитою – монархічною конфедерацію між Королівством Польстким та Великим Князвіством Литовським (ВКЛ), закладеною спочатку Кревською Унією у 1385-му році, а згодом закріпленою Люблінською Унією 1 липня 1569-го року. На підвладних територіях Річ Посполита насаджувала польську мову, культуру, звичаї, традиції, тобто провадила агресивну асиміляційну політику. Така політика поширилася на терени сучасної України, Білорусі, Литви, Латвії, Молдови, південної Естонії та заходу Росії. І не дивно, що знайшлися невдоволені такою політикою, що стікалися в Дике Поле. Це були селяни, міщани, ремісники, найманці або просто втікачі, яким не зайшлося місця в Польщі. Чому саме туди? Тому що у 1556 р. на острові Мала Хортиця черкаський староста Дмитро Вишневецький заснував фортецю Хортиця, яка започаткувала Запорізьку Січ. Так виникло козацтво, ставши ядром і символом боротьби за незалежність українського народу, в тому числі, і боротьби проти Польщі.
На сучасному етапі нашої історії, після здобуття Україною незалежності, Польща стала однією з перших країн-партнерів у міжнародних відносинах. Починаючи з періоду 1991-2004 років, обидві країни докладали зусилля щодо зміцнення дружніх та партнерських зв'язків, періодично пригадуючи один одному історичні образи. Спрямованість України на євроінтеграцію додала нових перспектив співпраці. Однак, після подій 2014 року, включаючи Революцію Гідності та конфлікт на сході України, відносини між країнами стали більш напруженими. Польща виступала на підтримку України в цьому конфлікті, але також виникла певна напруга через питання історичної пам'яті та розбудову національної ідентичності. Незважаючи на це, економічні відносини між країнами залишилися активними. Після повномасштабного вторгнення Російської Федерації на територію України 24 лютого 2022-го року, Польща стала основним партнером в оборонній сфері. Втім, ситуація в економічному секторі стає напруженішою з кожним днем.
Зерновий конфлікт “агроімперій” та з чим його їдять?
Для розуміння зернового конфлікту потрібно усвідомити важливість аграрного сектору і для України, і для Польщі. За даними Світового банку, Республіка Польща входить до топу країн Європи щодо аграрних земель. Площа орних земель становить 122 545 км2; частка – 40,25%. Вона має перевагу у виробництві зерна та займає провідні місця з експорту таких культур як ячмінь, жито та пшениця. У 2021 році Польща мала 11 млн Га ріллі, тоді як у 2000-х цей показник складав 14 млн Га ріллі. У 2000-х роках 14% громадян працювали в аграрному секторі, у 2021 році – 8,3%. Виробництво зернових культур у 2000-х становило 22 млн тон, 2021-му році – 33 млн тон. Можна сказати, що за 20 років виробництво виросло на цілих 50%, недивлячись на зменшення кількості працівників, зайнятих в аграрному господарстві. На експорті продуктів харчування Польща заробила 37 млрд доларів. Основну частку (19%) становить м'ясо та м’ясні продукти – птиця, яловичина, свинина тощо. Станом на 2020 рік в Польщі налічувалося понад 12 млн свиней (3 місце в Європі) та 10 млн корів. Молочний сектор також є провідним в країнах ЄС (10%). Також за кордоном продаються риба та рибна продукція, кондитерські вироби та цукор. Республіка займає друге місце за вирощуванням й кількістю цукрових буряків (10 млн) та виробництвом цукру. Не гріх згадати й провідні місця за збір та експорт овочів, фруктів та ягід по всьому світу: 1 місце – смородина, 3 місце – полуниця, 4 місце – малина. Натомість, загальна частка овочів в рослинному господарстві сягає 40%. Найбільшим покупцем польської агропродукції є країни Євросозу. За даними Світового банку вони купили понад 70% від усього експорту. Це так зване “півколо” закриває Німеччина, Нідерланди, Франція, Чехія, Італія та інші країни.
Якщо подивитись на Україну, то ситуація з орними землями набагато краща, ніж у Польщі. Площа орних земель становить 413 854 км2, тоді як частка – 68,5%. Валовий збір зернових культур збільшився з 20млн (2000 рр) до 80 млн (2021 рік). Чим можна пояснити збільшенням ефективності та врожайності наших земель за 20 років? Причиною є спрощена система оподаткування, що була запроваджена в 90-х роках. Наша держава входить в топ 10 за експортом зерна: ячменю, та пшениці (10%). 50% світового ринку займає по виробництву та продажу олії та олійних культур. Така ж сама ситуація щодо кукурудзи, де займаємо 15%. За 2021-2022 рр з зернових культур було зароблено 22 млрд доларів, а за загальний експорт агропродукції – 27 млрд доларів. Для України це 20% ВВП й 40% від загального експортних доходів. За 2023 рік частка агропродкуції від загального експорту становить 65%. Проте, Україна поступається Польщі у виробництві продуктів тваринництва. Наприклад, якщо у 1990-х рр кількість корів становила 25 млн, то у 2021-му їх залишилось 3 млн. Свиней у 90-х було 20 млн, у 2021-му – 6 млн. Ситуація з птицею неоднозначна: якщо у 1990-х їх було 200 млн, в 2014-му ця цифра виросла до 250 млн. Далі їхня кількість дещо скоротиться через вторгнення країни-агрессора на територію Донбасу та АР Крим. Основними покупцями наразі є такі країни як КНР, Румунія, Угорщина, Індія, Нідерланди, Єгипет, Туреччина, Іспанія, Польща, Німеччина, Індонезія та Італія. У 2021-му було експортовано 20 млн пшениці, 459 000 тон птиці, 76 000 заморожених ягід та інших фруктів. Якщо решта ягід була налаштована на внутрішній ринок, то заморожена малина почала складати конкуренцію польському виробництву. Суперництво виникло й щодо постачання яблучного концентрату, бо його основним імпортером були США. Україна займала п’яте місце за постачанням. Після повномасштабного вторгнення через блокаду Росією морських шляхів, до списку імпортерів приєдналися країни Євросоюзу.
За даними Мінагрополітики, Україна у 2022/2023 маркетинговому році (з 1 липня 2022 року по 30 червня 2023 року) збільшила експорт зернових і зернобобових культур на 48,9 млн тон. Це в подальшому створило дестабілізацію ринку деяких країн Східної Європи та викликало подальше загострення україно-польських відносин. “Першим дзвіночком” стали події лютого-квітня 2023-го року, коли Угорщина, Словаччина, Румунія, Польща та Болгарія звернулись до ЄС задля накладання обмеження на імпорт українського зерна з причини сприяння своїм фермерам. У квітні була досягнута домовленість, згідно з якою було введено обмеження на українську агропродукцію. Формально, протягом травня-червня ускладнена логістика з перевозу пшениці, кукурудзи, ріпаку і насіння соняшнику на територіях “антизернових країн”. Згодом угоду продовжили до 15 вересня, хоча уряди європейських країн наполягали на дії заборони до кінця року. Якщо уряди Польщі, Угорщини та Словачинни продовжили та розширили обмеження, то Болгарія повністю зняла обмеження. Румунія попри продовження заборони, збільшила обсяг транзиту українського зерна.
Починаючи з жовтня 2023-го року, невдоволені польські фермери влаштовують акції протесту, перекриваючі КПП, що межують з Україною та Німеччиною. Дійшло до випадків висипання на дорогу української продукції.
З одного боку, це звичайний протест на захист економічного інтересу, адже вище описано важливість агросектору для поляків, але існують два цікавих факти, що свідчать також про існування політичних ігр:
1) Одним з організаторів забастовок є Рафал Маклер – лідер Люблінського відділу проросійської ультраправої партії “Конфедерація свободи та незалежності”. Лідером її є Януш Корвін-Мікке, котрий особисто зустрічався з головою окупаційної адміністрації Криму Сергієм Аксьоновим. Ще одним членом цієї політичної сили, на яку потрібно звернути увагу є Кшиштоф Толвінський, який є власником аграрного бізнесу та може в будь-який час зібрати навколо себе прихильників. Він також відвідував Білорусь як керівник “делегації Підляського воєводства”, засуджуючі польський уряд в спробі спровокувати Білорусь. У 2017-му році українські хакери видання “Inform Napal” зламали переписку Олександра Усовського, ярого прихильника “руського міра” та експерта по Польщі на російських федеральних каналах з Константином Затуліним, директором Інституту країн СНД та депутатом Державної Думи від партії “Єдина Росія”. В ході розслідування підтвердились факти проведення антиукраїнський акцій в Польщі.
2) Протести вигідні і парламентським політичним силам. Вони стали темою номер один під час електоральних змагань. Партія “Право і Справедливість” Ярослава Качинського традиційно спирається на підтримку виборців із сільської місцевості, зокрема фермерів, тому цілком логічно, що в ході виборчої кампанії вони залюбки експлуатували тему забезпечення інтересів аграріїв. Незважаючи на те, що Дональд Туск став прем’єр міністром, “Право і справедливість” все ж зайняла першість в Сеймі та в Сенаті. Оскільки партія, в більшості, підтримує протести на кордоні, польський уряд на чолі з Туском не спроможний врегулювати конфлікт через боязнь втратити підтримку парламентської коаліції. В цій ситуації збереження влади стає пріоритетом для Туска.
Отже, з одного боку конфлікт породжений недоліками економічної політики ЄС і є боротьбою за власні економічні інтереси. З іншого боку – він став темою, яку експлуатують політики у своїй боротьбі за прихильність електорату. З третьої сторони – конфлікт, якщо не спровокований, то активно використаний проросійським лоббі в Польщі. Тому, Україна повинна вкотре винести для себе урок – друзів у нас немає, – лише ситуативні партнери.
Використані джерела:
https://unic.un.org/.../uncharter/UN%20Charter_Ukrainian.pdf
https://uk.wikipedia.org/wiki/Річ_Посполита
https://suspilne.media/532125-pat-krain-es-hocut.../
https://studies.in.ua/.../284-27-viniknennya-kozactva-na...
https://informnapalm.org/33652-za-antiukrainskimi.../
https://forbes.ua/.../ukraina-u-listopadi-eksportuvala...
https://finance.ua/ua/goodtoknow/ukrainske-zerno-rozbratu
https://www.bbc.com/ukrainian/articles/cx7lxxw45w2o
https://glavcom.ua/.../zerno-ta-dopomoha-bizhentsjam...
